У статті аналізується правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо належного способу захисту прав у спорах про поділ майна осіб, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Досліджується питання про те, чи є вимога про встановлення факту спільного проживання самостійним позовним засобом захисту у справах позовного провадження, або ж цей факт має встановлюватися судом виключно як елемент доказування в межах вимоги про поділ майна. Окремо розглядається можливість розгляду таких вимог у порядку окремого провадження.

1. Вступ

Незареєстровані партнерства (так звані «цивільні шлюби») є поширеною формою сімейного життя в Україні. Попри відсутність офіційної реєстрації, тривале спільне проживання, ведення спільного господарства та спільного бюджету породжують майнові наслідки, аналогічні до тих, що виникають у зареєстрованому шлюбі, — зокрема, право на частку у спільно набутому майні.

На практиці особи, що претендують на поділ такого майна, нерідко заявляли одночасно дві вимоги: про встановлення факту спільного проживання та про поділ майна. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц остаточно розставила крапки над «і» в питанні, чи є перша з цих вимог належним способом захисту в позовному провадженні.

2. Фабула справи

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з вересня 2008 року до 1 квітня 2014 року, включаючи ведення спільного господарства та спільного бюджету. Справа стосувалася поділу майна, набутого в цей період.

В касаційній скарзі колишня дружина просила скасувати рішення судів у частині встановлення зазначеного факту. Велика Палата Верховного Суду погодилась із необхідністю скасування в цій частині, однак з іншої процесуальної підстави, ніж на неї посилалась скаржниця.

3. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду

3.1. Встановлення факту — не самостійний спосіб захисту у позовному провадженні

Велика Палата сформулювала принципову тезу: вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу не є належним способом захисту прав у спорі про поділ спільного сумісного майна. Ефективним та достатнім є позов про поділ майна, в якому підставою позовних вимог слугує факт спільного проживання та набуття майна в цей період.

Суд підкреслив, що заявлення окремої вимоги про встановлення юридичного факту в позовному провадженні не здатне забезпечити захист прав власника — і тому є процесуально зайвим. Такі вимоги не підлягають задоволенню.

3.2. Факт спільного проживання — елемент доказування, а не резолютив

У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу належить до предмета доказування. Суд зобов'язаний встановити його наявність або відсутність відповідно до статті 76 ЦПК України — але не в резолютивній частині рішення, а в мотивувальній.

Обґрунтування щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання має бути викладено в мотивувальній частині судового рішення із зазначенням фактичних обставин, змісту спірних правовідносин та посиланням на докази. В резолютивній же частині суд має лише зробити висновок про задоволення або відмову у вимогах про поділ майна.

3.3. Окреме провадження — лише за відсутності спору

Велика Палата роз'яснила, що вимога про встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу може бути предметом самостійного розгляду — але лише в порядку окремого провадження (розділ IV ЦПК України) і лише за умови відсутності спору між сторонами.

Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виникає спір про право — суд зобов'язаний залишити заяву без розгляду та роз'яснити заінтересованим особам право на звернення з позовом на загальних підставах.

4. Аналіз та практичне значення

Постанова ВПВС формує низку важливих практичних орієнтирів:

• Вимога про встановлення факту спільного проживання у позовному провадженні про поділ майна є зайвою та не підлягає задоволенню. Адвокати мають уникати її включення до позовних вимог — це не лише процесуально некоректно, але й може призвести до часткової відмови в позові.
• Факт спільного проживання — це підстава позову, а не його предмет. Правильна конструкція: позов про поділ майна з обґрунтуванням того, що воно набуте під час спільного проживання. Суд встановить цей факт у мотивувальній частині рішення.
• Окреме провадження залишається можливим — але виключно за відсутності спору між сторонами. Як тільки спір виникає (наприклад, щодо самого факту чи його тривалості), суд зобов'язаний залишити заяву без розгляду.
• Доказова база у таких справах залишається критично важливою. До предмета доказування входять: тривалість спільного проживання, ведення спільного господарства і бюджету, спільне набуття майна. Свідчення свідків, спільні документи, виписки, листування — усе це формує фактичну основу для задоволення вимог про поділ.
• Позиція ВПВС спрощує судовий процес: замість двох вимог — одна. Це знижує процесуальне навантаження на сторони та суд і відповідає принципу процесуальної економії.

5. Висновки

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року усуває давню процесуальну помилку, поширену у практиці судів та адвокатів: подання окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання поряд із вимогою про поділ майна. ВПВС чітко окреслила: такий факт є елементом доказування, а не самостійним предметом позову. Ефективний захист прав забезпечується виключно через позов про поділ майна.

Для практикуючих юристів ця позиція є однозначним сигналом до перегляду усталеної практики формування позовних вимог у справах про майно незареєстрованих партнерів. Правильна стратегія — сформувати переконливу доказову базу щодо факту спільного проживання і включити його до підстав позову про поділ, не перетворюючи на окрему вимогу.

Джерела

1. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116920101

2. Сімейний кодекс України: Закон України від 10 січня 2002 року № 2947-III (зі змінами). Стаття 74 (Майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю).

3. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (зі змінами). Статті 76, 293–316 (Предмет доказування. Окреме провадження).